Старший солдат, командир підрозділу 66-ої окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго сухопутних військ Збройних Сил України. Позивний «Хоробрий».
Владислав Вадимович народився 07 липня 1993 року в селі Іванівка Волноваського району Донецької області. Добре навчався та закінчив одинадцать класів Іванівської середньої школи, потім отримав професії тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва і водія автотранспортних засобів (категорія С) у Волноваському професійно – технічному училищі. Владислав був завжди веселим, щирим, дружелюбним та активним, за що його й любили однокласники, одногрупники і вчителі. Займався спортом, любив футбол, був капітаном футбольної команди. Щойно став повнолітнім – пройшов строкову військову службу у Львівській області м. Яворів, отримав звання старшого солдата, зарекомендував себе з позитивної сторони, гарно товаришував з військовослужбовцями.
Після служби працював в охоронній службі гіпермаркету «ОБІ» м.Маріуполь, потім на підприємстві місцевого кар’єру.
З 2014 року працював баристом в м.Ірпінь Київської області, але Волноваський край і любов до землі покликали знов на малу Батьківщину – в рідне село Іванівку, де він, до повномасштабного вторгнення, працював трактористом у місцевого фермера, за сумісництвом – спортивним інструктором в сільському будинку культури. Цей юнак любив людей, землю, тварин, господарювати і, звичайно – спорт, футбол були його хоббі. Влад мав багато друзів. Його пам’ятають веселим, доброзичливим товаришем, завжди готовим прийти на допомогу.
З початком повномасштабного вторгнення Владислав без вагань став волонтером, відважно поїхав у Волноваху, де вже почалися бої і сильні обстріли, запропонував свою допомогу – підвозив хліб, воду, солярку, всім, хто потребував, вивозив людей з населених пунктів, де точилися сильні бойові дії, допомагав всим, чим міг. Але сам виїхати не встиг і попав на «фільтрацію». Після того, як відпустили, влітку 2022 року хлопець вирушив до Києва і вступив до лав 66-ої окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго сухопутних військ Збройних Сил України, став на захист рідної землі від окупантів.
Наш земляк – Владислав Божий, героїчно загинув 27 вересня 2022 року під час боїв за рідну Донеччину під м.Лиман. Під час штурму ворожих позицій зазнав смертельної травми внаслідок ворожого танкового обстрілу. У липні воїну виповнилося 29 років.
Владислав своїм життям захистив свою родину, наш край, нашу Незалежну Україну!
Наш Герой – Людина Честі, справжній Чоловік. Заплатив життям за наше право на майбутнє. Світла пам’ять про цю Хоробру людину завжди житиме у серцях рідних, знайомих, друзів.
«Мій син був життєрадісним, дружелюбним, душею компанії, завжди усміхненим, працьовитим, добрим, чуйним, відповідальним. Він завжди приходив на допомогу всім, хто її потребував. Любив господарювати – порався по домашньому господарству з тваринами і на городі, займався спортом. Нашій родині і друзям дуже його не вистачає» – розповіла мама Вікторія.
«Ти був кращим з кращих: все, за що ти брався – ти все опановував, тобі все вдавалося, ти швидко вчився будь чому: хоч робити крутячу каву, хоч розібратися з будь якою технікою, хоч в 20 років почати грати в полі, і стати капітаном команди. Так і тут, на війні, щойно ставши на захист Батьківщини, за декілька тижнів отримав позивний від побратимів – «Хоробрий», ти йшов завжди серед перших, і загинув смертю кращих, в бою, справжнім воїном (без пафосу, в глибині можу позаздрити тобі). Мені пощастило з братом! Ти людина, котрих мало в сучасному світі. Тебе буде не вистачать кожному, хто хоч трохи знав тебе. Вічна пам’ять Герою! Буду думати про тебе, розповідати про тебе, до останнього подиху. Зроблю все, що б пам’ять про тебе йшла з покоління в покоління» – згадував в соцмережі друг дитинства і побратим Сергій.
Владислав Божий за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові нагороджений:
Орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно) (Указ Президента України від 08.01.2024 № 6);
Медаллю «Незламним Героям російсько – української війни» (26.10.2023р);
Нагрудним знаком «66 окрема механізована бригада сухопутних військ» (18.04.2023р).
Поховали воїна на Краснопільському кладовищі у Дніпрі.
У захисника залишилися мама, сестра і племінник.
НИЗЬКИЙ УКЛІН ТА ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!