Дитинство промайнуло в місті Докучаєвськ, де і закінчив ЗОШ №5.
У 2014 році закінчив  Донецьке гірничне професійно-технічне училище та пішов працювати до шахти в м. Донецьк. Але після наказу керівника підприємства вийти на мітинг з російським прапором, відразу звільнився. Будучі 19 річним юнаком довелося переїхати до Харкова, бо в рідному місті залишатись було небезпечно.
Піклуючись про свою сім’ю (маму,брата та маленьку сестру) швидко знайшов житло, роботу, щоб вони теж мали змогу жити в мирному місті.
Відразу вступив до Харківського автодорожнього технікуму, де навчався і продовжував працювати.Але будучи патріотом своєї країни, не зміг бути осторонь.
У 2016 році Дмитро вступає до лав ЗСУ і йде на захист своєї країни в складі  92 механізованої бригади. Завжди відповідальний, порядний, мужній, надійний товариш, отримує звання сержанта, стає командиром взводу. За три роки служби отримує відзнаки і нагороди від командування і повагу від побратимів.Розуміючи,що військова справа його покликання, вступає до університету, щоб мати можливість будувати кар’єру військового. У 2019 році, після закінчення контракту, за проханням матері і коханої дівчини, звільняється зі служби, щоб спробувати жити цивільним життям.
Захоплюється вивченням історії України, продовжує працювати і навчатися. Влітку 2021 року закінчує Харківський НТУСГ імені Петра Василенка і знов вирішує повернутися до лав ЗСУ.
Цього разу заключає контракт з 10 гірсько -штурмовою бригадою.
З перших днів повномасштабного вторгнення ворога, будучи командиром вогневої підтримки взводу 3 роти, 108 огшб, 10 ОГШБр, відправляється на захист Київщини.
Вже будучи на фронті піклується про евакуацію своєї сім’ї з Харкова до Чернівців.
Дмитро понад усе любив свою країну, свою родину, мріяв одружитися, але встиг тільки зробити пропозицію своїй коханій. Останній телефонний дзвінок був до матері з телефону побратима.
“Мамуля, я люблю вас, молюсь за вас, а ви моліться за нас”.
Герой загинув захищаючи Київщину 11 березня 2022 р,в н.п. Людвинівка під час авіанальоту противника, разом з ним ще 18 побратимів.
Більш ніж 2 роки був в статусі безвісти зниклого, доки тривали експертизи. 2 травня 2024 р., похований в братській могилі, в м.Чернівці.
При житті отримав нагороди:
Медаль “За Відвагу”,18.08.2018 рору, за представленням командира військової частини А0501 В.В.Кокарев.
Медаль”За оборону Авдіївки”12.10.2018 року, розпорядження керівника військово-цивільної адміністрації м.Авдіївка Донецької області П.В.Малихіна.
Медаль “З нагоди 20 річчя ракетним військам і артилерії збройних сил України ” 03.07.2017 року, командувач ракетних військ і артилерії Збройних Сил України В.Ю. Горбильов.
Нагрудний знак Ветеран Війни.
Нагрудний знак Учасник АТО.
Відзнака президента України 17.02.2016 року “За участь в антитерористичній операції”
13 березня 2025 року Указом Президента України нагороджено Орденом “За Мужність” 3 ступеня (посмертно).
НИЗЬКИЙ УКЛІН ТА ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!